Профспілка не повинна лише розподіляти путівки

Початок нашої розмови з начальником відділу господарського забезпечення Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові, головою первинного осередку Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» Тамарою ТАРАНУШЕНКО трохи затримався, бо вона саме виконувала обов’язки чергового адміністратора. Обходила територію, перевіряла роботу музейних служб, спілкувалася з майстрами та самодіяльними колективами. Зазирнула й до квітників, які облаштувала власноруч. А потім ненадовго присіла поруч. Спочатку ми сумнівалися, чи варто питання внутрішнього життя музею виносити на загал і чи не буде це порушенням неписаних корпоративних правил. Але оскільки подібні проблеми мають і  інші музеї, заклади культури та науки бюджетної сфери, сподіваємося, що цей досвід прислужиться і їм.

— Навіщо музею була потрібна первинка нової профспілки, адже у ньому багато років функціонував осередок профспілки працівників культури?  Може, просто вам там не знайшлося місця?

— Навпаки, мене за рекомендацією однієї із найвпливовіших музейних працівниць Лідії Орел навіть обирали до складу профкому, де я займалася виробничими питаннями, а також проблемами матеріальної допомоги, ведення документації тощо. Але профспілка не повинна займатися лише розподілом путівок і подарунків. Це – компетенція комісії соціального страхування. А профспілка має забезпечувати соціально-економічний захист працівників. Проте стара профспілка, коли справа дійшла до захисту працівників, звично «лягла» під адміністрацію.

— Існує спеціальний термін для подібних професійних спілок…

— Їх називають «жовтими» або «банановими». Вони підпорядковані адміністрації, тому замість захисту інтересів працівників виконують її волю. Це наочно проявилось і в нашому музеї при переході його із підпорядкування Українському товариству охорони пам’яток історії та культури до Академії наук. Було зменшено кількість доглядачів, при цьому їм встановили мінімальну зарплату і зняли доплату за другу садибу. А багаторічний незмінний голова профспілки Главацький слухняно дав згоду на незаконні звільнення. Тому ми, група небайдужих працівників, і вирішили 21 серпня 2010-го року створити у музеї первинну організацію Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості», яка входить до складу Конфедерації вільних профспілок України. Зараз я – її голова і член ради Київської міської організації КВПУ.

— І як вам співіснується зі старою профспілкою?

— Це – складне питання. У 2013-му році, коли ухвалювався новий Колективний договір, було створено спільний представницький орган, з яким, згідно із законодавством, адміністрація музею й повинна узгоджувати свої дії. На жаль, стара профспілка сповна проявляє свої «жовті» риси. Внаслідок цього не створені передбачені колективним договором комісії, з порушеннями вносяться зміни до структури музею і штатного розпису, відбуваються незаконні скорочення та звільнення працівників. А керівництво «жовтої» профспілки тим часом вирішує дріб’язкові меркантильні питання, простіше кажучи, «продається» за премії та інші грошові «подарунки».

Останнім часом вам часто натякають на складний характер.

— Наш музей нині перебуває в одній з найбільших криз за всю свою майже піввікову історію. Але навіть констатація цього факту не може подобатись посадовим особам, які до такого спричинили. Проте моє завдання, як фахівця, як голови первинного профспілкового осередку і, зрештою, як свідомої людини, піднімати болючі питання й вимагати їхнього вирішення.

— Що загрожує одному з найбільших у Європі музеїв?

— Невмілий, бездарний менеджмент практично у всіх сферах діяльності музею – науковій, фінансовій, господарській. Основа основ – наука – перебуває у жалюгідному стані. Підбір кадрів за принципом – залишаються, м’яко кажучи, не кращі і передають свої традиції вони знову ж не кращим – призвів до того, що жоден(!) із працівників не отримав вченого ступеню за дослідження, проведені на основі музейних матеріалів. А зараз ситуація взагалі патова: нікому на належному рівні провести навіть обрядовий захід, влаштувати конференцію чи виставку. Пряма відповідальність за це, крім генерального директора, лежить на науковому керівникові установи. Уже сьомий рік на цій посаді Ігор Михайлович Паньків, проте навіть екскурсії по музею не може провести, не кажучи вже про якісь серйозні наукові дослідження із музеєзнавства, архітектури чи фольклору. Вся його робота звелася до інтриг та цькування нелояльних. За режиму Януковича саме його включили до складу комісії для розправи над колективом Переяславського заповідника. Як скаржилися колеги із Переяслава у своєму письмовому зверненні, їхні висококваліфіковані фахівці, на рахунку яких десятки наукових праць, втрачали свідомість від знущань Ігоря Паньківа. Мені прикро й соромно за колег, які не виступили проти проведення у музеї фестивалю «Країна мрій». Адже розуміли якої шкоди та яких збитків буде завдано музею невмілим проведенням подібного заходу. І це таки сталося – музей залишився сплюндрованим і пограбованим. А замість п’яти мільйонів гривень ми отримали неповні 200 тисяч. Решту грошей зараз розшукують правоохоронні органи.

— Але ж у музеї була плеяда фахівців, які його започатковували, збирали експонати, організовували майстрів…

— Як я вже казала, на жаль, залишилися не найкращі, а молоді спеціалісти не в змозі працювати під керівництвом Паньківа. Книги, що останніми роками видавалися музеєм, готувала переважно Лідія Орел, нові експозиції відкривала Романа Кобальчинська. Хочу згадати також Світлану Щербань, Ірину Несен, родину Верговських та інших фахівців, які щиро вболівали за музей. На жаль, ці люди в силу суб’єктивних і об’єктивних причин нині вже у ньому не працюють. А спостерігати за знищенням музею я не маю морального права.

— Ви піднімали ці питання раніше?

— Так і неодноразово. І перед керівництвом музею, і на рівні управління музейною справою та заступників міністра культури. Попереднє керівництво Мінкульту відверто ігнорувало наші звернення, а перевірки, якщо вони й проходили, не стосувалися наукової діяльності музею, що є його основою. Приміром, у лютому 2016-го видано наказ про план заходів щодо статусу Національного стосовно нашого музею. Але ми досі не отримали жодної зрозумілої відповіді на свої звернення.

— То що, з усього колективу музею з майже півстолітньою історією немає з ким добиватися позитивних зрушень?

— Є, але, на жаль, не вони задають тон. До того ж окрім усього іншого, після чергових змін штатного розпису та структури музею, яку здійснили наукова та юридична служби, заклад культури скоріше нагадує оптово-торгівельну базу. Бо у ньому є юристи, спеціалісти із закордонних зв’язків (без знання мов!), наукові співробітники без вчених ступенів, або з кандидатськими, які жодним чином не пов’язані із музейною справою, незрозумілих «фахівців» різних категорій… А от архітекторів і людей, які вміють щось робити руками, критично мало. Відділ благоустрою (на 130-гектарній території!) взагалі відсутній. Внаслідок цього об’єкти руйнуються і заростають бур’янами. Правою та лівою руками заступника директора є старший науковий працівник Петро Вовченко, який у зручні моменти називає себе архітектором, та начальник відділу Поділля й Зони вітряків Ніна Зозуля. Проте спробуйте потрапити хоча б до одного з вітряків і ознайомитися з його інтер’єром, і вам усе стане зрозумілим. Вітряки завжди зачинені, а їх внутрішній стан – жахливий. Бо Ніні Олексіївні не до них. Вона то обіймала посаду секретаря тендерного комітету, то голови «бананової» профспілки, то була зайнята  ще чимсь важливішим за свої прямі обов’язки. Думаю, не здивую, коли скажу, що й майже всі останні тендери провалено. Багато років ніхто не чув і про наукові досягнення пані Зозулі, або, бодай, про теми та звіти. Зате архітектурні досягнення пана Вовченка доступні кожному бажаючому: дах хати з Охтирки, перекритий свіжою соломою під його особистим керівництвом, потік уже при першому дощі, бо виявився таким, як решето. Довелося терміново крити хату руберойдом. От і стоїть вона тепер з дивним дахом-гібридом із толі та прогнилої соломи…

— А щось позитивне у житті музею є?

— Для того, щоб почалися позитивні зміни, потрібна, у першу чергу, політична воля керівництва міністерства. Адже потенціал нашого скансену – неймовірний. Це не тільки моя думка, але й багатьох фахівців, у тому числі іноземних. Зі своїх фондів, у яких зберігається майже вісімдесят тисяч експонатів, через відсутність власної виставкової зали ми лише надаємо їх для демонстрації іншим установам, нічого при цьому не отримуючи. Одна з найперспективніших наших експозицій – село 70-х років. Воно розташоване у старому яблуневому саду, більшість дерев якого потребують заміни. Про унікальну виставку дерев’яних скульптур народного майстра Остапа Пасіки чудову лекцію читає доглядач садиби із Запоріжжя, а науковці хату із Миколаївщини перетворили на похмільно-застільну. Після однієї із таких «нарад» один наш працівник, певне, на виконання рішення науково-методичної ради почав рубати сокирою вказівники дитячого майданчика. Вийшла досить неприваблива картина, яку не без здивування спостерігали відвідувачі музею!

— А вам не здається, що ви говорите не про свою сферу діяльності, адже ваш напрямок – господарський?

— За час роботи у музеї я пройшла шлях від експозиціонера-мистецтвознавця до начальника відділу. Та ще до роботи у музеї у 1994-му році отримала звання відмінника освіти України. Тож, будь-яку роботу прагну виконувати фахово. А як голова профспілки просто зобов’язана знати всі сторони роботи музею. Звичайно, є багато питань, які стосуються господарської сфери. Зараз за рахунок музею ми безплатно забезпечуємо водою майже все селище Пирогів, не закінчили прокладення каналізаційної мережі, тому із запроектованих п’яти туалетів працює лише два… Це, зрозуміло, питання не до керівництва науковою частиною. Дуже багато їх до директора, його першого заступника, бухгалтера, у тому числі фінансового плану – перш за все по преміюванню, доплатах та квитковому господарству. Але, я наголошую, перевірки діяльності музею стосуються переважно господарської та фінансової діяльності, а от наукова та просвітницька – залишаються поза увагою. Навіть неефективне та нецільове використання коштів на ці види діяльності більш ніж на 20 мільйонів гривень, на що вказала Рахункова палата, так і продовжується.

— Ми не зможемо охопити всі проблеми, які, на жаль, характерні для багатьох закладів культури. Тож, яким ви бачите їхнє рішення?

— На мою думку, потрібна повна заміна керівників усіх рівнів на конкурсних засадах. При цьому основна увага має звертатися не на особу претендента на посаду, а на його програму майбутніх дій. Тоді й наукова діяльність стане ефективнішою.

На ту же тему
Поделитесь своим мнением
Для оформления сообщений Вы можете использовать следующие тэги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Свежие записи
О зарплате, добыче и бастующих шахтерах: в ГП «Мирноградуголь» прошла конференция трудового коллектива
0 / 5 (0 голосов)
Пенсійна реформа
0 / 5 (0 голосов)
КВПУ звернулася до МОП щодо проекту Трудового кодексу (законопроект №1658)
0 / 5 (0 голосов)
Як отримати податкову знижку на навчання
0 / 5 (0 голосов)
Гуманітарна катастрофа в уряді Гройсмана. Хто торгував допомогою для України
0 / 5 (0 голосов)
НПГУ ш. Павлоградская © 2017 ·   Войти   · Тема сайта и техподдержка от GoodwinPress Наверх